Лагідне сонечко, здавалося, спрямувало всі свої промінчики на майданчик, де гралися діти. Хлопчики захопилися грою у футбол, а дівчатка з цікавістю спостерігали за ними. Неподалік, під розкішною липою, стояла лавка — улюблене місце бабусь і дідусів. Цього разу дві бабусі насолоджувалися медовим запахом липи, а дідусь Антон розповідав їм захопливі історії про те, як колись служив на флоті.
Одна з дівчаток глянула на годинник і стурбовано сказала:
— Ой, мама ж просила не запізнюватися на обід! Петрику, пора додому!
Замурзаний, спітнілий Петрик на хвилиночку зупинився і сердито крикнув:
— Ти що, не бачиш, я — нападаючий! Відчепись від мене!
Таня, так звали дівчинку, знову повторила:
— Але ж мама просила…
— Ну то й що! Награюся — прийду!
Минуло ще півгодини. З балкона п’ятиповерхового будинку почувся голос:
— Діти, пора обідати!
Таня глянула на маму і крикнула:
— Мамо, а Петрик не хоче йти додому!
Петрик навіть не обернувся, продовжуючи бігати за м’ячем.
Мама знову звернулася до дітей:
— Діти, швиденько додому!
Петрик зупинився і пробурчав:
— Як ви мені набридли! То обідати, то уроки вчити, то сміття виносити! — і знову побіг за м’ячем.
Дідусь Антон насупився і звернувся до бабусь:
— Який невихований хлопчик! Сестричку образив, маму не слухає! І Бога не боїться!
Одна з бабусь тяжко зітхнула:
— Не знають вони Бога, не живуть по-Божому. А я своїм онукам розповідаю про життя Ісуса Христа, про Його любов до людей, про Його страждання заради них.
Друга бабуся жваво підхопила:
— Це правильно! Я теж часто розповідаю своїм онукам, що означає жити з Богом у серці. Повага до батьків, до рідних, до всього живого виховується з дитинства. Мої онуки добре пам’ятають Божі заповіді.
Таня мовчки слухала розмову старших. Удома вона сказала мамі:
— А знаєш, чому наш Петрик такий зухвалий? Бо він не має Бога в серці.
Мама здивовано глянула на доньку:
— Що ти говориш! Звідки ти це взяла?
— Я чула, як бабусі говорили. А чому нам ніхто не розповідає про Бога?
Мама не знала, як відповісти на десятки «чому», що цікавили Тетянку. А через кілька днів повідомила:
— Тепер, діти, ми разом будемо пізнавати Бога. Я водитиму вас до недільної школи. Крім того, у вашій школі запровадили курс «Християнська етика в українській культурі».
— Сподіваюся, ви будете старанними, і ваша поведінка з часом стане прикладом для інших.