Наталочка зі своїм братом Степанком дуже любили слухати розповіді вчительки про те, як Ісус творив чуда, навчав людей чесно жити і як усі із захопленням слухали Його науку.
Одного разу на уроці діти слухали про те, як Ісус творив добро й прощав навіть тим людям, які Його не любили. Увечері, коли настав час лягати спати, між Наталею та Степанком виникла суперечка.
— Я рада, що сьогодні твоя черга навести лад у кімнаті, де ми гралися, — сказала Наталя.
— Не моя черга! Я вже вчора ввечері прибрав іграшки, — відповів Степанко.
— Ну і не моя! — вигукнула дівчинка. — Я в обід усе поскладала.
Їхню суперечку почула мама.
— Чому ви сперечаєтеся? Невже ви забули, про що Ісус розповідав людям?
Наталя зі Степанком притихли. Вони згадали те, що чули на уроці, але не хотіли виконувати.
— Я допоможу тобі поскладати, Наталю, — сказав Степанко.
— А я допоможу тобі, — усміхнулася сестричка.
Наталя і Степанко знали, що потрібно слухатися вчителів і допомагати один одному, але не завжди так робили. Та цього разу вони пригадали слова Ісуса: важливо не лише слухати Його науку, а й виконувати її у житті.