Цей новий чин утішення я присвячую пам’яті Тресії Денисенко, моєї коханої дружини, яка раптово померла 19 серпня 2021 року.
Світова християнська спільнота пропонує численні засоби підтримки людям, які оплакують втрату близької людини. Парафії організовують зустрічі невеликих груп скорботних, що включають читання Святого Письма, молитву, роздуми та особисту підтримку тих, хто переживає втрату. Деякі парафії підтримують групи, які беруть участь у семінарах GriefShare. Провідники таких груп проходять підготовку, щоб навчати скорботних проходити процес горювання по-християнськи. Кожна християнська традиція включає формальні й неформальні форми жалоби до своїх поховальних обрядів, а в деяких випадках створює можливість для публічного оплакування смерті через обряд, слово, спів і жест. Поховальні чини виконують надзвичайно важливу християнську функцію – передають у Божі руки дітей Божих, які померли. Включення ритуального плачу є важливою частиною цих чинів і доповнюється ритуальними вираженнями надії на обіцяне воскресіння у Христі.
Однак значно складніше знайти християнські чини оплакування, які існували б поза поховальними обрядами. Літургійні чини, що запрошують громаду долучитися до скорботних і підтримати їх поза межами поховальних богослужінь, трапляються рідко. У візантійській традиції Параклісис є одним із небагатьох богослужінь, яке досить часто звершується для тих, хто перебуває у скорботі. 1 Цей чин традиційно звершується протягом перших чотирнадцяти днів серпня, що передують святу Успіння. За своєю суттю він є різновидом Утрені, доповненим десятками піснеспівів, які закликають вірних, що перебувають у скорботі й печалі, звертатися по допомогу до Марії, Матері Божої. Історично цей чин є плодом марійного літургійного благочестя і представляє Марію як покровительку Церкви та захисницю християнського народу. У чині Параклісису скорботні звертаються до Марії як до посередниці перед Божим престолом. Параклісис, безумовно, є одним із можливих варіантів для людей у скорботі, особливо для християн, яким близьке глибоке марійне благочестя. Звернення до Марії є природним через виразний материнський характер її образу як утішительки, а також через її близькість до тих, хто сумує, адже вона сама пережила скорботу, ставши свідком смерті свого Сина на хресті. Однак Параклісис не цілком відповідає потребам тих, хто переживає всі складні наслідки втрати близької людини. По-перше, цей чин, безперечно, визнає реальність скорботи, проте не містить читань чи молитов, які спиралися б на численні біблійні приклади безмірної втрати й плачу. Параклісис звернений до широкого кола людей у скорботі – він не орієнтований спеціально на тих, хто проходить складний процес горювання. Друга проблема має цілком практичний характер – Параклісис досить тривалий і може бути виснажливим для людей, які вже переживають глибоку втому через емоційні та практичні наслідки горя. Загальний характер Параклісису та його виразна марійна спрямованість роблять його цілком придатним варіантом, однак це богослужіння підійде не всім скорботним.
Запропонований тут чин має на меті надати літургійний засіб, безпосередньо спрямований на тривалий процес переживання горя. Поховальні чини зосереджені на тому, щоб передати померлого Богові, а тому звершуються у визначений день невдовзі після смерті, а також у важливі дні поминання вірних – зазвичай у річницю смерті близької людини. Однак процес горювання не відбувається за суворим розкладом, визначеним річницями. Люди, які втратили близьких, сумують щодня, часто протягом місяців і років після смерті. І хоча християнська підтримка та втішення у скорботі, безумовно, необхідні на початковому етапі, вони також мають тривати протягом невизначеного періоду часу. Навіть коли люди поступово приймають факт смерті й потребують підтримки рідше, у громадах щодня з’являються нові люди, які переживають втрату. Основний принцип цієї пропозиції полягає в тому, що служіння Церкви людям у скорботі має бути безперервним: воно починається ще до смерті й продовжується після неї, підтримуючи скорботних також у важливі річниці. 2 Постійна присутність скорботи в житті громади вимагає існування чину утішення скорботних, який можна було б звершувати в громадах у будь-який визначений для цього час.
Цей новий чин спирається на багату християнську традицію плачу й прохання, представлену у Святому Письмі, та доповнює її новими молитвами, що розвивають теми обраних псалмів і біблійних читань. Цей чин є літургійним: це означає, що його звершує зібрана разом громада під проводом призначеного предстоятеля. Чин наголошує на біблійних темах плачу й прохання, водночас виражаючи надію на Живого Бога, Який дарує людству обітницю воскресіння. Застосований тут принцип звертається до напруги між надією на Божу обітницю та болем від смерті близької людини. Деякі Церкви розробили служіння, покликані подолати цей розрив на початковому етапі скорботи – у період перед похованням і до самого звершення поховальних обрядів. 3 Запропонований тут чин дає можливість літургійно виразити парадокс плачу й надії, запрошуючи скорботних і вірних висловити свій біль і водночас просити Божого утішення. 4 До нього включено основні літургійні елементи та дії.
Структура запропонованого чину складається переважно з псалмів, респонсорійної псалмодії та біблійних читань. Богослужіння побудоване на добірці добре знайомих елементів візантійської молитви. Воно розпочинається звичайним початком і завершується єктенією у візантійському стилі. Однак цей чин не побудований на основі якогось одного конкретного богослужіння. Його головною рисою є свідчення Святого Письма, завдяки якому християни можуть почути плач своїх предків і прислухатися до апостольського заклику очікувати воскресіння мертвих. Отже, цей чин не є копією вже наявної богослужбової структури, а є оригінальним твором, створеним на основі знайомої структурної моделі візантійської спільнотної молитви.
Основною аудиторією, для якої пропонується цей чин, є мережа громад, що дотримуються візантійської традиції. Його структура, стиль та окремі елементи походять із візантійської традиції та натхненні нею. Водночас чин утішення може стати корисним ресурсом і для християн інших традицій. Пастирі можуть адаптувати його відповідно до потреб своїх вірних та використовувати як джерело для служіння людям, які переживають втрату.
Псалми та читання
Призначені псалми становлять міцну основу традиційної молитви й плачу. Добір псалмів запрошує громаду сумувати й оплакувати втрату, водночас виражаючи надію на воскресіння та звертаючись до Господа по визволення. Псалом 88 виражає біль і відчай людського страждання, водночас покладаючи надію на Господа. Псалом 23 включено тому, що він закликає вірних знаходити відвагу в Господі, незважаючи на тягар втрати, який породжує страх. Прокімен – респонсорійний псалом, що передує читанню Апостола, – взято з Псалма 86, і він виражає плач скорботних. Стихи до приспіву «Алилуя» також походять із Псалма 86 і виражають сповнене надії звернення громади до Господа по допомогу.
Призначені біблійні читання запрошують громаду стати свідком біблійних історій про страждання, плач і відновлення. Перше читання, з книги Йова, розповідає про страждання, яких зазнав один із Божих слуг – праведний Йов. Друге читання, з Першої книги Царів, представляє історію численних випробувань: вдова із Сарепти готується до смерті, але згодом стає свідком того, як Бог через пророка Іллю повертає до життя її сина. Читання з Першого послання апостола Павла до Солунян проголошує апостольську обітницю надії на воскресіння. Розповідь із Євангелія від Іоана про воскресіння Ісусом Лазаря обрана тому, що вона передає неприховану глибину скорботи, яку переживають люди після втрати, включно зі згадкою про те, що Ісус плакав. Драматична розповідь про те, як Лазар почув наказ Ісуса вийти з гробу, проливає світло на утішення скорботних: мертві воскреснуть, коли почують голос Сина Божого. Цей євангельський епізод особливо доречний для чину утішення, оскільки він визнає гострий біль втрати й водночас утверджує Божу обітницю про те, що зрештою все буде добре.
Псалми та читання спрямовують шлях громади через переживання скорботи. Публічне проголошення страждання, втрати й горя у псалмах та читаннях визнає реальність втрати, яку громада може переживати протягом невизначеного часу. Однак для християн смерть не має останнього слова. Чин визнає їхню скорботу, водночас запрошуючи громаду взивати до Господа по допомогу. Цей ритуальний шлях покликаний формувати досвід переживання горя – визнавати гостроту втрати й водночас виражати впевненість в обітниці воскресіння.
Оскільки чин містить визначені читання зі Святого Письма, доречною є також проповідь. Псалми й читання дають багатий матеріал для проповіді як під час звершення цього чину, так і в інших подібних випадках.
Ритуальне виконання псалмів
Псалмові приспіви запрошують громаду до спільної участі, тому їх слід співати. Спів окремих частин богослужіння – це не лише спосіб участі. Він також є надзвичайно корисним засобом, який сприяє зціленню скорботних, допомагаючи їм виразити свій плач та впоратися з когнітивними аспектами процесу горювання. 5
У запропонованому чині особливо наголошується на потенційній силі співу псалмових приспівів у поєднанні з речитативним виконанням текстів псалмів, оскільки спільний спів сприяє єдиній спільній богослужбовій дії. Так само важливо включати піснеспіви плачу та надії.
Піснеспіви
У цій пропозиції рекомендовано кілька піснеспівів візантійської традиції, які утвердилися в ширшій східнохристиянській спільноті. Вибір піснеспівів залишається на розсуд предстоятеля богослужіння. Він може обрати ті піснеспіви, які відповідають тематиці чину, легко виконуються зібранням і узгоджуються з традиціями місцевої громади. 6
У цій версії чину передбачено місце для двох піснеспівів. Перший виконується після проповіді, якщо вона виголошується, або після читання Євангелія. Функціонально цей піснеспів закликає людей співати разом і сприяє спільному прославленню Бога після періоду слухання Апостола та Євангелія. Піснеспів «Воскресіння Христове бачивши» добре відомий: він призначений для недільної Утрені, читається або співається громадою після Причастя під час Божественної літургії, а також на Пасху. Цей піснеспів нагадує зібранню, що Хрест завжди нерозривно пов’язаний із Воскресінням – біль смерті зустрічається з обітницею воскресіння до вічного життя, дарованою людству Богом у Христі.
Спільні тілесні жести посідають центральне місце в літургії і є потужними джерелами богослов’я, рівноцінними текстам молитов і піснеспівів. У запропонованому чині передбачено дві основні дії, які виконує громада. Перед сугубою єктенією вірні ставлять і запалюють свічки на спомин про своїх спочилих близьких. Ця єктенія запрошує всіх піднести прохання за скорботних та їхніх спочилих близьких. Наприкінці богослужіння вірні покладають руки на скорботних, чиї спочилі близькі поминаються, – як жест утішення, відновлення сил Святим Духом і як акт посилання вірних на служіння утішення тим, хто переживає втрату.
Нові молитви
Цей новий чин утішення спирається на візантійську православну традицію в мові та змісті чотирьох молитов. У молитвах містяться прямі прохання про Боже діяння, і вони часто мають тринітарний характер, закликаючи Бога діяти через зішестя Святого Духа. У молитвах використовуються такі найменування Бога, як Людинолюбець (philanthropos), а також сповідальні формули, звичні для православної традиції, наприклад Єдинородний Син Божий. Цей чин можна адаптувати для екуменічного середовища шляхом певних змін – наприклад, опустивши «звичайний початок» і замінивши характерні для візантійської традиції виголоси та заклики відповідними формулами місцевої традиції.
Варто звернути увагу на дві особливості цього богослужіння. По-перше, регулярне звершення в парафіях чину утішення скорботних нагадує Божому народові, що утішення тих, хто переживає втрату, є служінням усього Тіла Христового, яке не має терміну завершення. Чин запрошує спільноту вірних приєднатися до скорботних у їхньому плачі та піднести разом із ними прохання про Боже милосердя. По-друге, цей чин доповнює богослужіння за померлих, посилаючи вірних нести утішення скорботним у всьому світі. Включення обряду покладання рук, під час якого вірні кладуть руки на скорботних як знак співучасті в їхньому стражданні, є частиною посилання Церквою вірних у світ для служіння утішення. Цей чин не пропонує готової моделі гіпотетичного парафіяльного служіння вдовам, сиротам і всім, хто переживає втрату. Однак він може стати важливим каменем у фундаменті для створення таких місцевих служінь. По суті, під час звершення цього чину самі вірні стають скорботними. Оплакування належить усім. Вірним нагадується, що вони також були й можуть бути тими, хто отримує дар християнського утішення.
На завершення слід сказати, що чин утішення скорботних має кілька цілей. Він створює можливість для зібрань, на яких вірні супроводжують скорботних на їхньому шляху переживання втрати. Псалми, приспіви, молитви, піснеспіви та жести створюють простір, у якому скорботні можуть разом висловлювати своє горе та приєднуватися до сопричастя святих у публічному оплакуванні смерті й втрати. Називання болю, спричиненого смертю та втратою, може мати для скорботних катарсичний характер, допомагаючи вивільнити цей біль. Однак цей чин призначений не лише для тих, хто переживає втрату, – він також служить благословенням для вірних, які збираються, щоб супроводжувати скорботних. Вони стають безпосередніми свідками їхнього страждання у просторі, який не обмежується самим похороном.
Вірні стають спільнотою слухачів, а богослужіння може пробудити в них усвідомлення моральної відповідальності – утішати й служити тим, хто сумує. 7
Перед початком богослужіння громада збирається у храмі, бажано в одному спільному просторі. Скорботні за бажанням ставлять свічки на свічник, але поки що не запалюють їх. У візантійській православній традиції, якщо богослужіння очолює священник, він одягає єпитрахиль і рясу. Якщо очолює диякон – орар і рясу. В екуменічному середовищі предстоятель може одягнути облачення, відповідне для богослужіння Слова з обрядом покладання рук. На початку богослужіння та під час псалма зібрання стоїть.
Розгорнутий варіант
Привітання і мир 8
Предстоятель: Благословенний Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.
Усі: Амінь.
Читець: Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, Скарбе благ і життя Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші.
Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас. (тричі)
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, завітай і зціли немочі наші імені Твого ради.
Господи, помилуй. (тричі)
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, і нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Усі: Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться ім’я Твоє; нехай прийде Царство Твоє; нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні; і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим; і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого.
Предстоятель: Бо Твоє є Царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків.
Читець: Амінь.
Прийдіть, поклонімось Цареві нашому Богу!
Прийдіть, поклонімось і припадімо до Христа, Царя нашого і Бога!
Прийдіть, поклонімось і припадімо до Самого Христа, Царя і Бога нашого!
Псалом 88
Предстоятель або співець виголошує приспів псалма, який усі разом співають або читають. У візантійському обряді зазвичай співець речитативно виконує стихи, що чергуються з приспівом.
Приспів:
Нехай молитва моя прийде перед Тебе;
прихили вухо Твоє до мого благання.
Господи, Боже спасіння мого,
коли вночі взиваю перед Тобою,
нехай молитва моя прийде перед Тебе;
прихили вухо Твоє до мого благання.
Бо душа моя сповнена страждань,
і життя моє наблизилося до шеолу.
Мене зараховано до тих, хто сходить у могилу;
я став немов людина, що не має допомоги,
немов покинутий серед мертвих,
немов убиті, що лежать у гробі,
про яких Ти вже не згадуєш,
бо вони відлучені від руки Твоєї.
Приспів:
Нехай молитва моя прийде перед Тебе;
прихили вухо Твоє до мого благання.
Ти поклав мене в глибинах могили,
у місцях темних і глибоких.
Тяжіє на мені гнів Твій,
і всіма хвилями Твоїми Ти пригнічуєш мене.
Ти віддалив від мене моїх близьких;
зробив мене огидним для них.
Я замкнений і не можу вийти;
око моє згасає від скорботи.
Щодня взиваю до Тебе, Господи;
простягаю до Тебе руки мої.
Приспів:
Нехай молитва моя прийде перед Тебе;
прихили вухо Твоє до мого благання.
Хіба для мертвих Ти твориш чудеса?
Чи встануть тіні померлих, щоб прославляти Тебе?
Чи звіщатимуть у гробі про Твою незмінну любов,
а про Твою вірність – в Аваддоні?
Чи пізнають у темряві чудеса Твої,
а спасенну допомогу Твою – в землі забуття?
А я, Господи, взиваю до Тебе;
вранці молитва моя постає перед Тобою.
Господи, чому Ти відкидаєш мене?
Чому приховуєш від мене лице Твоє?
Приспів:
Нехай молитва моя прийде перед Тебе;
прихили вухо Твоє до мого благання.
Нещасний я і близький до смерті від юності моєї;
терплю жахи Твої і знемагаю.
Гнів Твій пройшов наді мною;
страхіття Твої нищать мене.
Вони оточують мене, наче повінь, увесь день;
з усіх боків обступають мене.
Ти віддалив від мене друга й ближнього;
мої супутники – у темряві.
Приспів:
Нехай молитва моя прийде перед Тебе;
прихили вухо Твоє до мого благання.
Предстоятель звичайним чином вводить читання. Зібрання може сісти.
Предстоятель: Премудрість.
Читець: З Книги Йова читання.
Предстоятель: Будьмо уважні.
[Йов 1:1–22]
Читець: Був чоловік у землі Уц, на ім’я Йов…
У документі повний текст цього біблійного уривка не наводиться – після початкової фрази стоїть пропуск. Тому зберігаю структуру оригіналу й не додаю відсутній текст.
Усі встають на молитву.
Предстоятель: Господу помолімось.
Народ: Господи, помилуй.
[А] Предстоятель: Боже отців і матерів наших, у давні часи предки наші взивали до Тебе. Твій вибраний народ благав Тебе визволити його з полону. Праведний Йов оплакував своє спустошення. Пророк Ілля благав Тебе змилуватися над сином сарептської вдови. Хананеянка просила Твого Сина визволити її дочку від мук. Сьогодні ми, Твої стражденні діти, благаємо Тебе утішити вдів, сиріт і всіх скорботних, які зібралися тут, як Ти зцілив дочку хананеянки, повернув до життя сина вдови, удвічі відновив добробут Йова і визволив Свій народ, провівши його через Червоне море. Зішли нам Духа Твого і даруй нам Твоє утішення, щоб ми разом із нашими предками благословляли ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Усі можуть сісти.
Псалом 23
Приспів:
Навіть коли я йду долиною смертної темряви,
не боюся зла, бо Ти зі мною.
Господь – Пастир мій,
тому в недостатку не буду.
На зелених пасовищах Він дає мені спочити;
до тихих вод веде мене;
душу мою відживляє.
Веде мене стежками праведності
заради імені Свого.
Приспів:
Навіть коли я йду долиною смертної темряви,
не боюся зла, бо Ти зі мною.
Твій жезл і Твій посох –
вони втішають мене.
Ти готуєш переді мною трапезу
на очах у ворогів моїх;
Ти помазуєш оливою голову мою;
чаша моя переповнена.
Приспів:
Навіть коли я йду долиною смертної темряви,
не боюся зла, бо Ти зі мною.
Так, добро і милість супроводжуватимуть мене
по всі дні життя мого,
і житиму я в домі Господньому
впродовж усіх днів моїх.
Приспів:
Навіть коли я йду долиною смертної темряви,
не боюся зла, бо Ти зі мною.
Предстоятель: Премудрість.
Читець: З Першої книги Царів читання.
Предстоятель: Будьмо уважні.
[1 Царів 17:8–24]
Читець: І було слово Господнє до Іллі: «Устань і йди до Сарепти, що належить Сидону, і живи там; ось Я звелів там одній вдові годувати тебе»…
Тут оригінал також подає лише початок біблійного читання, після чого ставить пропуск.
Друга молитва
Предстоятель: Господу помолімось.
Народ: Господи, помилуй.
[Б] Предстоятель: Господи милосердя, Ти послав Свого святого пророка до Сарепти, щоб він прийняв поживу з рук вдови. Ти вилив милість на її дім, повернувши її сина до життя. О Надіє безнадійних, сьогодні сонм вдів і сиріт взиває до Твого милосердя. Молитвами їхніх дружин, чоловіків, батьків і матерів, які спочивають на лоні Авраамовому, де співають трисвяту пісню на славу Твою, даруй їм за Твоєю Божественною благодаттю те, про що вони просять. Захисти вразливих, заспокой стривожених, плач із засмученими, подбай про нужденних і зміцни немічних. Віднови цілісність Твого зраненого народу. Бо Ти – Утішитель скорботних, Охоронець самотніх, Пристановище знеможених, Отець сиріт і Жених вдів, Христе Боже наш, і Тобі славу возсилаємо з Безначальним Твоїм Отцем і Всесвятим, Благим і Животворчим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків.
Народ: Амінь.
Предстоятель: Премудрість.
Читець виголошує прокімен – його можна співати або виконувати простим речитативом.
Читець: Прокімен, глас шостий: Помилуй мене, Владико Господи, бо до Тебе взиваю весь день!
Стих: Звесели душу раба Твого, бо до Тебе, Господи, підношу душу мою!
(Пс. 86:3–4)
Предстоятель: Премудрість.
Читець: З Першого послання святого апостола Павла до Солунян читання.
Предстоятель: Будьмо уважні.
Апостол: 1 Солунян 4:13–17; 5:1–11
Брати і сестри! Не хочемо залишити вас у невіданні щодо померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії…
Предстоятель: Мир тобі, читцю.
Читець: Алилуя, алилуя, алилуя!
Алилуя
Респонсорійний псалом із приспівом «Алилуя», Пс. 86:5–6
Усі співають: Алилуя, алилуя, алилуя.
Читець, стих: Бо Ти, Господи, благий і милосердний, сповнений любові до всіх, хто взиває до Тебе.
Усі: Алилуя, алилуя, алилуя.
Читець, стих: Почуй, Господи, молитву мою і зваж на голос благання мого.
Усі: Алилуя, алилуя, алилуя.
Предстоятель: Премудрість! Станьмо побожно! Вислухаймо Святого Євангелія!
Усі: І духові твоєму!
Предстоятель: Читання Святого Євангелія від Іоана.
Усі: Слава Тобі, Господи, слава Тобі!
Предстоятель: Будьмо уважні!
Євангеліє: Іоана 11:1–44
Був один недужий, Лазар із Витанії, із села Марії та її сестри Марти. Марія ж була та, що помазала Господа миром і витерла Його ноги своїм волоссям; її брат Лазар був недужий. Тож сестри послали сказати Ісусові…
Далі в оригіналі знову стоїть пропуск – повний текст Ін. 11:1–44 у статті не надрукований.
Предстоятель може виголосити тут проповідь. Після цього народ співає наступний пасхальний піснеспів:
Глас 6:
Воскресіння Христове бачивши, поклонімось святому Господу Ісусу, Єдиному Безгрішному. Хресту Твоєму поклоняємось, Христе, і святе Воскресіння Твоє оспівуємо і славимо, бо Ти – Бог наш, крім Тебе, іншого не знаємо, ім’я Твоє призиваємо. Прийдіть, усі вірні, поклонімось святому Христовому Воскресінню, бо ось через Хрест прийшла радість усьому світові. Завжди благословляючи Господа, оспівуємо Воскресіння Його, бо, перетерпівши за нас Хрест, Він смертю смерть зруйнував!
Скорботні та вірні запалюють свічки, заздалегідь приготовані на спомин про улюблених, які спочили в Господі.
Сугуба єктенія
На кожне прохання народ відповідає триразовим «Господи, помилуй»: Господи, помилуй. Господи, помилуй. Господи, помилуй.
Предстоятель: Помилуй нас, Боже, молимося Тобі, вислухай нас і помилуй.
Предстоятель: Ще молимося за нашого єпископа [ім’я], за пресвітерів, дияконат у Христі, за все духовенство і народ.
Предстоятель: Ще молимося за нашого президента, Верховний Суд, парламент, цивільну владу та за наші збройні сили.
Предстоятель: Ще молимося за скорботних, які зібралися тут і сумують через упокоєння рабів Твоїх [тут додаються імена]; за їхнє утішення, спокій і мир душі, тіла й духу молимося Тобі, Господи, вислухай нас і помилуй.
Предстоятель: Ще молимося за вірних рабів Твоїх: зціли їхні немочі, сповни їх Твоїм Божественним співчуттям і даруй їм силу та любов, щоб вони могли нести тягарі своїх братів і сестер у скорботі. Молимо Тебе, вислухай нас і помилуй.
Обряд покладання рук і молитва
Предстоятель: Ще і ще, простягаючи руки, молимо Тебе: вислухай нас і помилуй.
Вірні утворюють ланцюг, поклавши праву руку на плече людини перед собою або поруч із собою, так щоб на кожного скорботного були покладені руки зібрання. На словах «простягни Твою всемогутню руку» предстоятель високо підносить праву руку над скорботними.
[В] Предстоятель: О милосердний Господи і Людинолюбче, Ти через кров Завіту ввів Свій вибраний народ у святий народ священників, пророків і царів. Омивши нас водою і помазавши Святим Духом, Ти послав нас у світ проповідувати Твоє слово, зціляти хворих, виганяти демонів і воскрешати мертвих Твоїм ім’ям. Господи Ісусе, нині, як і тоді, зглянься зі співчуттям на нас, Твій зранений народ. + О Творче всього, простягни руку Твою і обійми Твій стражденний народ Твоїм утішенням, милосердям і зціленням через зішестя Твого Всесвятого Духа. Зціли наші немочі й пошли нас до країв землі, щоб утішати тих, хто сумує, і полегшувати їхні тягарі. Бо Ти – Утішитель стражденних, Христе Боже наш, і Тобі славу возсилаємо разом із Безначальним Твоїм Отцем і Святим, Благим і Животворчим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
Предстоятель: В мирі вийдімо.
Народ: В ім’я Господнє.
Предстоятель: Господу помолімось.
Народ: Господи, помилуй.
[Г] Предстоятель: О Святий Боже, Ти так полюбив світ, що послав Свого Єдинородного Сина оселитися серед нас. Почувши благання прокажених, сліпих, сотника, хворих і скорботних, Він у Своєму співчутті зціляв усіх, хто приходив до Нього. Божественне Слово, істинний Бог від істинного Бога, Який уподібнився до нас у всьому, крім гріха, плакав біля гробу Лазаря і зворушився у Своєму серці. О Отче Господа нашого, Який плаче разом зі скорботними, полегши тягарі тих, хто в скорботі приходить до Тебе. Коли ми несемо хрест печалі, всели в нас надію воскресіння через Того, Хто покликав Лазаря з гробу і дарував нове життя померлим, смертю смерть подолавши. Бо Ти – Джерело життя, і Тобі возносимо подяку і поклоніння – Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині, і повсякчас, і на віки віків.
Народ: Амінь.
Завершальне благословення, повернувшись до народу
Предстоятель: Благословення Господнє нехай буде на вас завжди, нині, і повсякчас, і на віки віків.
Народ: Амінь.
У візантійському православному варіанті чину утішення народ співає піснеспів до Марії, Матері Божої. 9
Під Твою милість прибігаємо, Богородице Діво; молитов наших у скорботах не зневаж, але від бід визволи нас, єдина Чиста і єдина Благословенна. Пресвята Богородице, спаси нас!
Наприкінці богослужіння вірні можуть обмінятися зі скорботними привітанням миру.
Скорочений варіант
Скорочений варіант цього чину доречний у більш камерному середовищі, наприклад під час зустрічей невеликих груп або пастирських відвідин домівок людей, які переживають втрату. Скорочена версія враховує фізичне виснаження, яке горе спричиняє у скорботних. Через втрату вони часто страждають від недосипання та недостатнього харчування внаслідок втрати апетиту, а також загалом виснажені емоційними наслідками скорботи й нагальністю практичних справ. Скорочений чин передбачає присутність одного предстоятеля і невеликої групи – до десяти осіб, як це зазвичай буває вдома або в лікарняному приміщенні. Такі обставини вимагають значно коротшого богослужіння.
Короткість цього чину не применшує його глибини. Він включає основні елементи розгорнутого богослужіння: Псалтир як традиційний молитовник Церкви, слухання Божого слова через одне обране читання, єктенію, через яку Церква підносить свої прохання, завершальну молитву.
Скорочений варіант містить одне з чотирьох читань розгорнутого чину – з Першого послання до Солунян. Євангельський уривок від Іоана про воскресіння Лазаря не включено через його значну довжину. Одним із варіантів є короткий євангельський уривок від Матвія, де Ісус закликає стражденних вірних покласти на Нього свої тягарі. Третім варіантом є читання із завершальних розділів Одкровення, у якому проголошується Божа обітниця оновити все і втішити стражденних.
Обряд покладання рук і відповідна молитва до скороченого варіанта не входять, оскільки ця молитва не лише дарує утішення скорботним, а й посилає вірних нести Боже утішення до країв землі. Скорочений варіант передбачає присутність лише скорботних і служителя, тому немає громади вірних, яку можна було б послати на таке служіння. Для цього випадку предстоятель обирає одну з трьох інших молитов – А, Б або Г.
Структура скороченого чину:
- Псалом 23 із приспівом
- Алилуя – респонсорійний псалом
- Одне читання на вибір:
- 1 Солунян 4:13–17; 5:1–11;
- Матвія 11:27–30;
- Одкровення 21:1–7.
- Сугуба єктенія
- Одна з молитов А, Б або Г.
Джерело: www.academia.edu
- The Service of the Small Paraklesis (Intercessory Prayer) to the Most Holy Theotokos, дата звернення: 1 грудня 2021 року.[↩]
- Євангелічна Лютеранська Церква в Америці (ELCA) розглядає це як частину ширшого служіння у виданні The Christian Life: Baptism and Life Passages, vol. 2: Using Evangelical Worship, ed. Dennis Bushkofsky and Craig Satterlee (Minneapolis: Augsburg Fortress, 2008), 155–156.[↩]
- Див.: A Ministry of Consolation: Involving Your Parish in the Order of Christian Funerals, ed. Mary Alice Piil, Joseph DeGrocco, and Rose Mary Cover (Collegeville, MN: Liturgical Press, 2001).[↩]
- Див. також новий парафіяльний ресурс Sarah Byrne-Martelli, Memory Eternal: Living with Grief as Orthodox Christians (Chesterton, IN: Ancient Faith Publishing, 2022).[↩]
- Coenie J. Calitz, “Healing Liturgy: The Role of Music and Singing,” Verbum et ecclesia 38, no. 1 (2017): 4.[↩]
- У богослужбових матеріалах ELCA наведено низку можливих піснеспівів, які можуть бути включені до чину утішення скорботних. Див.: The Christian Life, ed. Bushkofsky and Satterlee, 229–230.[↩]
- Щодо цього питання див.: Nancy J. Ramsay, “Moral Injury as Loss and Grief with Attention to Ritual Resources for Care,” Pastoral Psychology 68 (2019): 110, 117. Стаття Ремзі присвячена ветеранам, які намагаються впоратися з досвідом спостереження за травматичними подіями. Її спостереження про те, що свідки страждання скорботних самі можуть бути сформовані ритуальною подією, стосується також принципів, покладених в основу спільнотного чину утішення.[↩]
- Початок цього богослужіння відповідає звичайному початку більшості богослужбових чинів візантійської традиції. Інші християнські Церкви можуть замінити цей розділ власним традиційним початком із привітанням, після чого перейти до Псалма 88.[↩]
- Предстоятель і громада можуть обрати інший піснеспів. Іншим можливим богородичним піснеспівом є відомий гімн «Непохитна Заступнице християн». Див. також гімн “Queen of Heaven” у: The Divine Liturgy: An Anthology for Worship, ed. Peter Galadza (Ottawa: Metropolitan Andrey Sheptytsky Institute of Eastern Christian Studies, 2004), 1018–1019.[↩]